images/logo-law.png

Шлюб та власність

Шлюб та власність (1)

П'ятниця, 26 лютого 2016 08:01

Право на шлюб та власність

Автор

Право на шлюб. Відповідно до ст. 51 Конституції, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права та обов'язки в шлюбі та weddingсім'ї. Батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Сім'я, дитинство, материнство та батьківство охороняються державою.
Саме поняття шлюбу наведено у статті 21 Сімейного кодексу України (далі - СК http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2947-14), за змістом якої шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Шлюбний вік для чоловіків та жінок встановлюється у 18 років (ст. 22 СК). Право на шлюб мають особи, які досягли шлюбного віку. За заявою особи, яка досягла 16 років, за рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам (ст. 23 СК). Як правило, молоді люди віком до 18 років звертаються до суду за наданням такого права в разі вагітності.
Після народження дитини цей факт підлягає обов’язковій реєстрації згідно з Правилами державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених Наказом Міністерства юстиції України № 52/5 від 18.10.2000 року.
wedding1Державна реєстрація актів цивільного стану проводиться з метою забезпечення реалізації прав фізичної особи та офіційного визнання й підтвердження державою фактів народження фізичної особи та її походження, шлюбу, розірвання шлюбу, зміни імені, смерті.
Органами державної реєстрації актів цивільного стану, які проводять державну реєстрацію, є відділи державної реєстрації актів цивільного стану районних, районних у містах, міських (міст обласного значення), міськрайонних, міжрайонних управлінь юстиції, виконавчі органи сільських, селищних, міських (крім міст обласного значення) рад.
Як правило, для більшості молодих людей свідоцтво про народження є єдиним документом, що підтверджує їх особу до 16 років, тобто до отримання паспорта громадянина України.
Іноді для молодих сімей стає неможливим зберегти шлюб, і постає питання його розірвання та утримання дитини. Одразу слід зазначити, що розірвання шлюбу подружжя, яке має на утриманні дитину або дітей віком до одного року, не допускається. Після досягнення дитиною одного року шлюб може бути розірвано за згодою чоловіка та дружини через органи РАЦС України, або за рішенням суду, у разі незгоди одного з подружжя проти розірвання шлюбу.
wedding2Відповідно до ст. 180 СК, батьки зобов’язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Тому, з того з батьків, який проживає окремо від дитини й добровільно не надає матеріальної допомоги, за рішенням суду можуть бути стягнуті аліменти на користь іншого з батьків. Розмір аліментів визначається судом з урахуванням матеріального становища платника аліментів та інших факторів - таких, як стан здоров’я, наявність постійної роботи, доходу та інше.
Відповідно до ст. 184 СК, якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення, суд за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Такий вид аліментів підлягає індексації.
Сума аліментів не може бути меншою, ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Прожитковий мінімум визначається кожного року Законом України «Про державний бюджет України». У разі, якщо розмір аліментів є меншим ніж 30 % від прожиткового мінімуму, особа, що отримує аліменти, має право звернутися до відповідних державних органів для отримання державної допомоги в вигляді різниці між фактично отриманою сумою аліментів та 30 % прожиткового мінімуму.

wedding3Шлюбний контракт - угода між особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також подружжям.
Шлюбний контракт укладається за бажанням сторін як до реєстрації шлюбу, так і в будь-який час після його реєстрації подружжям. На укладення шлюбного контракту до реєстрації шлюбу, якщо його стороною є неповнолітня особа, потрібна письмова згода її батьків або піклувальника, засвідчена нотаріусом. Шлюбний контракт може включати низку різних питань, але в основному передбачає визначення майнових прав подружжя в разі розірвання шлюбу. Шлюбний контракт не може регулювати особисті (немайнові) відносини подружжя, а також особисті (немайнові) відносини між ними та дітьми.
У шлюбному контракті передбачаються майнові права та обов'язки подружжя, зокрема питання, пов'язані з правом власності на рухоме та нерухоме майно, придбане до шлюбу й під час шлюбу, на майно, отримане в дар чи успадковане одним із подружжя, питання, що пов'язані з утриманням подружжя, а також майнові права та обов'язки подружжя як батьків та інші. Подружжя окремо визначає правовий режим подружнього майна — яке майно, придбане в шлюбі, буде спільним, а яке роздільним. У шлюбному контракті можуть вирішуватись питання про порядок погашення боргів за рахунок спільного чи роздільного майна. Подружжя може також передбачити в контракті питання стягнення аліментів чи відмови від аліментів.
Зміст та форма шлюбного договору.Шлюбним договором визначаються та  регулюються майнові відносини (права та обов'язки) між подружжям або між тими, хто вже давно перебуває у шлюбі.Шлюбний договір може надавати відповідні майнові права не лише дружині чи чоловікові, а й їхнім дітям та ін. родичам. Тобто шлюбний договір може мати елементи договору на користь третьої особи.

У ч. 4 ст. 93 СК заборонені лише такі умови шлюбного договору, які ставили б одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище. Отже, умови шлюбного договору можуть погіршити становище одного з подружжя порівняно з тим, що передбачене в законі, але тільки до певної межі.
У шлюбний договір не можуть бути включені умови, які суперечать правам дитини. Може бути визначене передання дитині в користування житлового приміщення, ін. майна та розмір і порядок стягнення аліментів.
wedding4У шлюбному договорі той, з ким проживає дитина, не може відмовитися від права на примусове стягнення аліментів на неї.
Порядок укладення шлюбного контракту передбачив можливість передачі за цим договором права власності на нерухомість. Якщо, наприклад, чоловік бажає подарувати дружині жилий будинок, це має бути оформлене договором дарування і не може бути однією з умов шлюбного договору.
Оскільки шлюбний договір є актом вільного волевиявлення, сторони можуть включити до нього інші умови майнового характеру, які не суперечать загальним засадам регулювання сімейних відносин, що визначені у ст. 7 СК.
Незважаючи на певні психологічні, емоційні застереження, шлюбний договір виконує важливу виховну, дисциплінуючу функцію, а тому розширення практики його укладення заслуговує на підтримку.
Якщо, наприклад, у договорі зазначено, що в разі зловживання алкоголем чи небажання брати участь у веденні домашнього господарства чоловік буде позбавлений права на проживання в помешканні дружини, така неприємна перспектива стимулюватиме його до належної поведінки в сім'ї. Правда, слід мати на увазі, що такі жорсткі умови шлюбного договору чоловік може не прийняти, відмовившись взагалі від шлюбу.
Що ж до форми шлюбного договору, закон вимагає письмової форми, посвідченої нотаріусом. Жодна інша службова чи посадова особа посвідчити такий договір в Україні не може. Правда, слід мати на увазі, що такі жорсткі умови шлюбного договору чоловік може не прийняти, відмовившись взагалі від шлюбу.
Існують деякі особливості укладення шлюбного договору, суб’єктом якого є неповнолітня особа. Для його укладення потрібна письмова згода батьків або піклувальника неповнолітнього, посвідчена нотаріусом (ч. 2 ст. 92 СК).
Ст. 94 СК не визначає наслідків недотримання вимоги про нотаріальне посвідчення договору. У цій ситуації підлягатиме субсидіарному застосуванню ст. 220 Цивільного кодексу України. Положення шлюбного контракту не можуть стосуватися вирішення питань немайнового (особистого) характеру!

 

Право на власність

privateПраво приватної власності закріплене в ст. 41 Конституції України. Книга Третя Цивільного кодексу України регламентує порядок набуття, припинення права власності, дає загальні поняття права власності, його змісту, суб’єктів та порядку здійснення права власності.Так, згідно зі ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Особливим видом права власності є право довірчої власності, яке виникає внаслідок закону або договору управління майном. Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Правочинами визнаються дії фізичних та юридичних осіб, спрямовані на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин - це правомірна дія, яка вчиняється для досягнення дозволеної законом мети (набуття майна у власність шляхом купівлі-продажу; здача майна в оренду, надання послуг тощо).

Отже, правочин характеризується такими ознаками: - це завжди вольовий акт, тобто дії свідомі; - це правомірні дії, тобто вчиняються відповідно до закону; - спеціальна спрямованість на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, тобто в правочині завжди присутня правова мета (набути майно у власність чи в тимчасове користування, отримати послуги чи результат роботи тощо).

private1Підстави припинення права власності передбачені ст. 346 ЦК України. Так, право власності припиняється в разі: 1) відчуження власником свого майна; 2) відмови власника від права власності; 3) припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі; 4) знищення майна; 5) викупу пам'яток культурної спадщини; 6) примусового відчуження земельних ділянок приватної власності, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону; 7) звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника; 8) реквізиції; 9) конфіскації; 10) припинення юридичної особи чи смерті власника. Право власності може бути припинене в інших випадках, встановлених законом.
Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди (ст. 386 ЦК України).
Окремим різновидом права власності є право інтелектуальної власності, яке регламентується Книгою Четвертою Цивільного кодексу України. Відповідно до ст. 418 ЦК України, право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом. Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом. Право інтелектуальної власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом.
private2До об'єктів права інтелектуальної власності, зокрема, належать: літературні та художні твори; комп'ютерні програми; компіляції даних (бази даних); виконання; фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення; наукові відкриття; винаходи, корисні моделі, промислові зразки; компонування (топографії) інтегральних мікросхем; раціоналізаторські пропозиції; сорти рослин, породи тварин; комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення; комерційні таємниці тощо (ст. 420 ЦК України).

Прийняття спадщини
Наслідування існує майже стільки часу, скільки існує цивілізація – більшості людей властиве бажання хоч трохи полегшити життя нащадкам після своєї смерті.
Коли до нас приходить горе - помирає один із членів родини, настає час для суму та спогадів, проте для найближчих родичів це ще й час для здійснення низки невідкладних дій: треба привести до ладу справи померлої людини, виконати її останню волю, розібратися з незавершеними зобов’язаннями, вступити в управління майном.
Спадкування — це перехід спадщини від особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Потрібно звернути увагу: спадщина відкривається після смерті людини, яка є спадкодавцем!
Спадкоємець не може частково прийняти спадщину або частково від неї відмовитися.

Особливості спадкування:
private3- у спадщину входять тільки ті права та обов'язки, які належали спадкодавцю;
- спадщина переходить до спадкоємців як єдине ціле. Наприклад, якщо майно перебуває в заставі, то в разі невиконання спадкоємцями зобов’язання воно переходить до нового власника.
- права та обов’язки, які пов’язані безпосередньо зі спадкодавцем, не можуть успадковуватися.

До спадщини не входять права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця:
- особисті немайнові права (наприклад, право на свободу та особисту недоторканність);
- право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян;
- право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
- права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати.

Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця або місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна — місцезнаходження основної частини рухомого майна.

Особи, які не мають права на спадкування:
- які взагалі не мають права на спадкування (особи, які вчинили протиправні дії щодо спадкодавця або можливих спадкоємців, умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, були позбавлені батьківських прав тощо);
- які за рішенням суду можуть бути усунені від спадкування (якщо буде встановлено, що вони не надали допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані).

Спадкоємець має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Спадкоємець не може ставити умови чи застереження, щоб прийняти спадщину: не може вказати, що він прийме спадщину в разі, коли йому буде передано певне майно; інший спадкоємець відмовиться від спадщини; черга одного зі спадкоємців буде змінена.

private4Способи прийняття спадщини

1. Фактичне прийняття спадщини спадкоємцем, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини. Вважається, що такий спадкоємець висловлює свою волю щодо прийняття спадщини своєю поведінкою — він продовжує проживати в одному приміщенні, користується речами, які належали спадкодавцеві, зберігає їх. Такий спадкоємець може й відмовитися від прийняття спадщини. Для цього він повинен подати заяву про відмову прийняття спадщини нотаріусу за місцем відкриття спадщини.

2. Другий спосіб прийняття спадщини стосується окремих категорій осіб, інтереси яких потребують підвищеного захисту. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа з обмеженою дієздатністю вважаються такими, що прийняли спадщину в силу прямого припису закону. Як і в попередньому випадку, ці особи можуть відмовитися від прийняття спадщини за згодою відповідних осіб (батьків, опікунів і піклувальників), органу опіки та піклування.

3. Третій спосіб прийняття спадщини стосується спадкоємців, які бажають прийняти спадщину і не належать до першої та другої категорії (тобто є дієздатними особами та на час відкриття спадщини не проживали із спадкодавцем). Ці особи мають подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.

private5Строки

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. За цей проміжок часу особа повинна визначитися: приймати спадщину чи ні та здійснити дії, спрямовані на реалізацію свого права.

Відмова від прийняття спадщини
Як вже зазначалося, особа має право відмовитися від прийняття спадщини. Вона може це зробити безвідносно до іншої особи або відмовитися на користь конкретного спадкоємця. Так, спадкоємець за заповітом (це ті спадкоємці, які мають право прийняти спадщину на основі письмового розпорядження - заповіту, зробленого її власником стосовно неї на випадок своєї смерті) має право відмовитися від спадщини на користь іншого спадкоємця за заповітом; спадкоємець за законом — на користь будь-кого зі спадкоємців за законом незалежно від черги.

private6Спадкування за законом виникає за таких обставин:

  • відсутність заповіту;
  • визнання заповіту недійсним;
  • неприйняття спадщини спадкоємцями за законом;
  • відмова від прийняття спадщини спадкоємцями за законом;
  • неохоплення заповітом усієї спадщини.

Якщо відмова від спадщини була зроблена під впливом помилки, обману, насильства та іншого, вона, як і будь-який інший правочин, може бути визнана недійсною судом.
Визначення кола спадкоємців та частки кожного з них у праві на спадщину

Підстави спадкування за законом:

  • родинні стосунки;
  • шлюб;
  • усиновлення;
  • перебування на утримані спадкодавця не менше 5 років до моменту його смерті.

Визначення реального майна, що належить спадкоємцям
У разі, якщо є лише один спадкоємець, або конкретні частки кожного спадкоємця визначені спадкодавцем у заповіті – питань щодо розподілу спадщини не виникає. Але якщо спадщину приймають два або більше спадкоємців, постає питання щодо справедливого розподілу між ними усієї спадкової маси. За своєю згодою спадкоємці можуть спільно володіти, користуватися та розпоряджатися майном.
Спадкоємці можуть розділити усе майно за своєю згодою.
private7За загальними правилами поділ спадщини може бути здійснено після спливу строку на прийняття спадщини, коли відомі коло спадкоємців та всі обставини щодо спадкового майна. Проте закон містить правило, спрямоване на захист інтересів ненародженої дитини. Відповідно до ч. 2 ст. 1298 ЦК України, якщо заповіт складено на користь зачатої, але ще ненародженої дитини, видача свідоцтва про право на спадщину й розподіл спадщини між усіма спадкоємцями може відбутися лише після народження дитини.
Успадковані борги
Спадкоємець, який прийняв спадщину, відповідає за боргами спадкодавця. Відповідно до закону, спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного в спадщину. Відповідно до закону, спадкоємець не відповідає за борги спадкодавця своїм власним майном. Відповідальність спадкоємців (якщо їх декілька) має частковий характер. Кожен із них зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці в спадщині.

«Лежача спадщина»
Від моменту відкриття спадщини до моменту її переходу до спадкоємців існує певний проміжок часу. Юристів завжди цікавило питання щодо належності майна в цей період конкретній особі. Проблема полягає в тому, що з одного боку, річ не може належати на правах власності спадкодавцеві в зв'язку із його смертю, з іншого — вона не може належати спадкоємцеві тому, що той ще не прийняв спадщину. У римському праві така спадщина отримала назву "лежачої спадщини". Щодо визначення її правового режиму склалися два протилежних підходи:
1) "лежача спадщина" вважалася нібито належною спадкодавцеві ("лежача спадщина" продовжує особистість спадкодавця);
2) спадщина вважалася належною спадкоємцеві. Факту прийняття спадщини надавалася зворотна сила. Вважалося, що вона належала спадкоємцеві з дня відкриття спадщини, тобто в попередній час.
Сучасне законодавство України закріплює другий із зазначених підходів: незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Період, протягом якого спадщина є "лежачою", має певні особливості. Значення у цей період набуває здійснення дій щодо охорони спадкового майна та збереження його в інтересах спадкоємців, відмовоодержувачів та кредиторів спадкодавця. Такі дії здійснюються нотаріусом за місцем відкриття спадщини; відповідним органом місцевого самоврядування (у населених пунктах, де немає нотаріуса); виконавцем заповіту, якого призначив спадкодавець; іншою особою, яка призначена спадкоємцями за законом. Для охорони спадкового майна може бути здійснено опис майна, передача його на зберігання певним особам тощо. Особа, яка зберігає спадкове майно, попереджається про відповідальність за його втрату, знищення або пошкодження. Якщо в складі спадщини є майно, що потребує утримання, догляду, вчинення інших фактичних чи юридичних дій для підтримання його в належному стані, нотаріус, орган місцевого самоврядування в разі відсутності спадкоємців або виконавця заповіту укладають договір на управління спадщиною з іншою особою.

Порядок отримання свідоцтва про право на спадщину
Право на спадщину має бути оформлене в порядку, встановленому законом. Якщо до складу спадщини входить нерухоме майно, спадкоємець, який прийняв спадщину, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Таке свідоцтво є правовстановлюючим документом, і на його основі здійснюється державна реєстрація нерухомого майна.
Право власності на нерухоме майно виникає в спадкоємця з моменту державної реєстрації цього майна.
Свідоцтво про право на спадщину видається нотаріусом спадкоємцю, який прийняв спадщину.
Для отримання свідоцтва про право на спадщину спадкоємець зобов’язаний особисто подати заяву про прийняття спадщини до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини або відправити його поштою, попередньо засвідчивши справжність підпису на заяві в нотаріальному порядку. Спадкоємець, який не подав у встановлений термін заяву про прийняття спадщини, але фактично вступив в управління спадковим майном протягом 6 місяців з дня відкриття спадщини, має право подати заяву про прийняття спадщини після спливу зазначеного строку, і отримати свідоцтво про право на спадщину.

Спадковий договір
private8Цивільне законодавство передбачає новий різновид договорів — спадковий договір. Відповідно до закону, за спадковим договором одна сторона (набувач) зобов'язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває права власності на майно відчужувача.
У договорі може бути передбачено, що в разі смерті одного з подружжя майно переходить до другого й тільки після смерті останнього — до набувача за договором. Отже, після смерті як першого, так і другого з подружжя спадщина не відкривається з усіма наслідками щодо цього (норми спадкового права не вступають у дію, спадкоємці не набувають права на спадкування тощо).

Top
We use cookies to improve our website. By continuing to use this website, you are giving consent to cookies being used. More details…