images/logo-law.png

Виборче право

Оцініть матеріал!
(0 голосів)

Виборче право - багатогранне суспільно-політичне явище, яке за своєю метою та завданнями спрямоване на державне забезпечення та охорону демократичного процесу виборів і дотримання правопорядку всіма суб'єктами виборчого процесу під час виборчої кампанії.

Конституційно-правова доктрина визначає поняття "виборче право" в об'єктивному і суб'єктивному значеннях.

Об'єктивне виборче право - це система норм, принципів і положень, об'єктивованих у нормативно-правових актах, які закріплюють порядок, організацію та процедуру обрання кандидатів у представницькі органи державної влади, органи місцевого самоврядування тощо. Джерелами об'єктивного виборчого права є всі нормативно-правові акти, що регулюють порядок проведення виборів.

Суб'єктивне виборче право - це нормативно закріплена можливість громадянина України його участі чи неучасті в виборах. Зазначене право передбачене й гарантоване Конституцією та законами України. Суб'єктивне виборче право поділяється на активне та пасивне.

Активне виборче право (право обирати) - це встановлене й гарантоване Конституцією та законами України право громадянина України шляхом голосування обирати представницькі органи державної влади (Верховну Раду України, Президента України), а також органи місцевого самоврядування (сільського, селищного і міського голів, місцеві ради). Активне виборче право на виборах і референдумах згідно зі ст. 70 Конституції України мають громадяни України, які досягли на день їх проведення вісімнадцяти років. Не мають права голосу громадяни, яких визнано судом недієздатними.

Пасивне виборче право (право бути обраним) - це встановлене й гарантоване Конституцією та законами України право громадянина України балотуватися і бути обраним на відповідні посади, зокрема народного депутата України, депутата місцевих рад, міського голови.

Конституцією України передбачено право громадян України на об'єднання в політичні партії, громадські організації та профспілки (ст.36). Громадська організація є найпоширенішим видом громадського об’єднання.

За допомогою створення та участі в громадських організаціях громадяни мають можливість у цивілізованих формах спілкуватися з державою та суспільством, доносячи свої вимоги, і здійснювати спільну діяльність для захисту спільних інтересів і досягнення спільних цілей членів організації. Громадські організації можуть здійснювати підприємницьку діяльність лише остільки, оскільки це служить досягненню статутних цілей, заради яких вони створені. Чітких певних кордонів між організаціями та громадськими рухами провести практично неможливо. Їх цілі, завдання, форми діяльності можуть збігатися. Тому можна говорити про те, що громадські організації та громадські рухи виконують у житті суспільства подібні функції, такі як: участь в утворенні державних структур, представлення та захист інтересів громадян, здійснення соціального контролю, формування громадської думки.

Але громадську організацію відрізняє чітка стійка організаційна структура, наявність фіксованого (оформленого) індивідуального або колективного членства. Відповідно до ст. 3 Закону України «Про громадські об’єднання» № 4572-VI від 22.03.2012 року (http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4572-17), громадські об'єднання утворюються та діють на принципах: 1) добровільності; 2) самоврядності; 3) вільного вибору території діяльності; 4) рівності перед законом; 5) відсутності майнового інтересу їх членів (учасників); 6) прозорості, відкритості та публічності.

Добровільність передбачає право особи на вільну участь або неучасть у громадському об'єднанні, у тому числі в його утворенні, вступі в таке об'єднання або припиненні членства (участі) в ньому.

Самоврядність передбачає право членів (учасників) громадського об'єднання самостійно здійснювати управління діяльністю громадського об'єднання відповідно до його мети (цілей), визначати напрями діяльності, а також невтручання органів державної влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування в діяльність громадського об'єднання, крім випадків, визначених законом.

Вищим керівним органом громадської організації є з’їзд (конференція) або загальні збори. Постійно діючим керівним органом є виборний колегіальний орган, підзвітний з’їзду (конференції) або загальним зборам. У разі державної реєстрації громадської організації її постійно діючий керівний орган здійснює права юридичної особи від імені громадської організації й виконує її обов’язки відповідно до статуту.

Статут громадської організації повинен визначити: назву, цілі, види діяльності, спрямовані на досягнення зазначених цілей; структуру, керівні та контрольно-ревізійні органи, територію, у межах якої дана організація здійснює свою діяльність; умови й порядок набуття та втрати членства, права та обов’язки членів даної організації; компетенцію та порядок формування керівних органів, терміни їхніх повноважень, місце знаходження постійно діючого керівного органу; порядок внесення змін і доповнень до статуту; джерела формування грошових коштів та іншого майна громадської організації, права з управління цим майном.

Слід зазначити, що в Україні існує окремий закон, який визначає  особливості організаційних і правових засад утворення та діяльності  молодіжних і дитячих громадських організацій та державні гарантії забезпечення їх діяльності.

Мета цих організацій схожа з метою звичайної громадської організації й відрізняється лише віком її учасників. Так, молодіжна громадська організація – це об’єднання громадян віком від 14 до 35 років, а дитяча громадська організація – це об’єднання громадян віком від 6 до 18 років.

Останнє редагування Вівторок, 15 березня 2016 11:31
Авторизуйтесь, щоб мати можливість залишати коментарі
Top
We use cookies to improve our website. By continuing to use this website, you are giving consent to cookies being used. More details…